Лісова сертифікація FSC® (С124177)

 Сертифікація – це процес, в якому третя (незалежна) сторона письмово засвідчує про те, що продукція, процес чи послуга відповідає визначеним вимогам. (Визначення сертифікації по ISO – Довідник ISO/IEC 2; 1991). Лісова сертифікація ставить за мету ініціювати покращення лісоуправління і розглядається як “м’який” економічний інструмент. Вона не є а ні панацеєю, а ні заміною встановлених правил і законодавства, проте може доповнювати їх.

Слід визнати, що більшість працівників лісового господарства країни не стикаються з необхідністю сертифікації лісів (в загальновизнаному розумінні цього поняття) в своїй практичній діяльності. Багато просто не знають, що це таке. Вивчення перспектив сертификації лісів України було розпочато тільки в 1998 році в рамках українсько-шведського проекту. В 2000 і 2001 рр. подібні работи почали проводити в наукових (УкрНДІЛГА) і учбових (НАУ) організаціях лісового профілю. Проведення міжнародної конференції, де вперше будуть розглянуті проблеми сертификації лісів, явиться значним кроком вперед у цьому напрямку. Виходячи з цього, вваажаємо за доцільне викласти власне бачення даної проблеми.

З просуванням на європейські ринки, українські продавці лісопродукції все частіше стикаются з необхідністю наявності сертифіката. Деякі країни Європи, зокрема, Великобританія, країни Бенилюксу, Німеччина перейшли, або в ближчий час перейдуть, до споживання винятково сертифікованої продукції [5]. Це послужить, з одного боку, прикладом для інших розвинених країн імпортерів лісопродукції, а з іншого – могутнім стимулом до сертифікації лісів у країнах, що продають деревину. Усвідомлюючи це, багато експортерів, орієнтованих на англійський ринок (Швеція, Фінляндія, Польща, Латвія, Росія) активно займаються сертифікацією своїх лісів [3, 4]. Немає сумніву в тім, що хоча ринок сертифікованої продукції буде постійно рости і розширюватися, частка не сертифікованих товарів на ринках Європи й Азії ще довго залишиться переважаючою [1]. Україна займає на цих ринках дуже скромне місце, причому в основному в ролі продавця. Свої внутрішні потреби в лісоматеріалах Україна традиційно задовольняє за рахунок власних ресурсів, а також ресурсів прикордонних районів Росії і Білорусі. Слідом за покращенням економічної ситуації, спостерігається закономірний ріст внутрішнього споживання лісопродукції, який ближчим часом приведе до скорочення об’ємів і змінить структуру українського експорту. Український покупець орієнтується і, в найближчому майбутньому буде орієнтуватися, винятково на ціну і якість товару без урахування наявності сертифіката.

В останні роки українська лісопродукція продається відносно дрібними партіями, переважно на ринки сусідніх країн, орієнтованих на споживання не сертифікованої лісопродукції (наприклад, Угорщина 16,9% від загального експорту 2000 року, Туреччина – 10,8%, Словаччина – 9,1%, Німеччина – 8,6%, Польща – 8,3%). Покупцями лісопродукції в інших країнах (Італія, Іспанія) в більшості випадків є невеликі посередницькі організації, які також не вимагають сертифіката. Єдина специфічна вимога багатьох європейських покупців, – наявність свідоцтва про вміст радіонуклідів в деревині. Таке свідоцтво видається на Україні спеціалізованими лабораторіями і називається сертифікатом. Однак даний сертифікат, так само як і будь-який інший, який видається організаціями що не мають міжнародної акредитації, не слід плутати із сертифікатом, що дає гарантію стійкого, багатоцільового управління лісами.

Безперечно, проведення сертифікаціі лісів буде мати позитивний вплив на навколишнє середовище, управління лісовим господарством, поліпшить імідж лісового господарства України в очах західноєвропейських споживачів, полегшить пошук покупців серед кінцевих споживачів деревини на нових для українських продавців більш дорогих ринках збуту. Однак, очікувані позитивні зрушення будуть не значними і навряд чи нададуть значного впливу на економіку лісового сектору країни. Крім того, в теперішніх фінансових умовах проведення сертифікації за рахунок коштів, які виділяються на ведення лісового господарства з бюджету, або за рахунок коштів державних лісових підприємств не реально.

Практичне проведення сертифікації українских лісів можливе тільки за рахунок інших джерел фінансування, наприклад коштів Всесвітнього банку, який оголосив про підтримку процесу лісової сертифікації і планує фінансово підтримати цю ініціативу. Деякі приватні компанії, які купують в Україні деревину з метою її подальшої переробки та продажу готової продукції на екологічно чутливих ринках (перш за все Великобританії), також готові покривати витрати держлісгоспів на сертифікацію. Саме таким чином було сертифіковано більше 200 тис. га українських лісів, які знаходяться у користуванні держлісгоспів Київської та Житомирської областей.

В умовах сучасної України до сертифікації слід відноситися прагматично, розглядаючи її перш за все як засіб підвищення конкурентноздатності лісопродукції, а вже потім як засіб покращення іміджу і поштовх до отримання нових знань. Виходячи з особливостей лісового фонду України, проведення сертифікації актуальне лише для частини її лісів, а саме Полісся і Карпат. Перш за все, можуть і повинні бути сертифіковані експлуатаційні ліси у вказаних регіонах, які знаходяться в користуванні підприємств Держкомлісгоспу з найбільшим експортним потенціалом. Вести мову про сертифікацію лісів Степу, Криму і більшості масивів Лісостепу у сучасній економіко-правовій ситуації в державі не доцільно. Буде більш корисним вкласти ці кошти в лісовирощування з метою підтримання стійкості ростучих лісів.

FSC® сертифікацію, має найбільше визнання у світі. При її проведенні можна йти двома шляхами, а саме орієнтуватися на міжнародні принципи та критерії або на власні національні стандарти. Першим шляхом пішла Польща, яка на основі міжнародних стандартів FSC® сертифікувала 3,6 млн. га державних лісів . Саме на основі міжнародних стандартів у грудні 2000 року було сертифіковано 203 тис. га лісів Українського Полісся. Розробка власних національних принципів та критеріїв – довготривалий та кропіткий процес. Так у Швеції робоча група витратила два роки на розробку національних стандартів, в Бельгії на це пішло чотири роки, в Латвії – п’ять.

Оцінюючи можливість сертифікації державних лісів України за системою FSC®, слід зазначити, що рівень ведення лісового господарства в лісах багатьох держлісгоспів рівнинної частини країни відповідає міжнародним стандартам. До позитивних моментів ведення господарства в лісах, які знаходяться у користуванні Держкомлісгоспу, слід віднести те, що:

  • управління лісами проходить у єдиному законодавчому полі;
  • відсутні конфлікти відносно власності на землю і прав землекористування;
  • відсутня проблема прав корінного населення;
  • враховується вплив лісів та господарських операцій на воду, ґрунт і т. д.;
  • налагоджене виробництво деревини;
  • в цілому враховуються проблеми біорізноманіття;
  • території природних лісів або території високої біологічної цінності знаходяться під охороною;
  • існує планування ведення лісового господарства і плани лісовпорядкування;
  • існує контроль і моніторинг.

Водночас слід звернути увагу на наступні проблеми, які можуть негативно вплинути на процес сертифікації:

  • Україна повинна мати в лісовому господарстві національні та регіональні кількісні і якісні підзаконні акти, які сумісні з загальноприйнятими міжнародними поняттями і принципами;
  • в деяких областях України система управління державними лісами ще не стабільна. Розвиток соціально-економічної ситуації в них може призвести до втрати контролю над операціями по лісозаготівлі і порушенню вимог, пов’язаних з охороною навколишнього середовища. В зв’язку з цим важко очікувати негайної сертифікації значної частини лісів Карпатського регіону, де за останні роки неухильно збільшується об’єм незаконних рубок;
  • відсутність юридичного “господаря” у більшості лісів бувших колгоспів і радгоспів, якими останнім часом розпоряджаються держлісгоспи;
  • фінансова життєздатність деяких лісових підприємств, а також соціально-економічний захист їх працівників ще слабкі. Ліси підприємств, в яких є заборгованість по заробітній платі не можуть бути сертифіковані за визначенням;
  • існуюча з часів Радянського Союзу система поділу лісів на групи і, особливо, віднесення до категорій захисності не знаходить втілення у відповідних системах лісівничих заходів, що не сприяє збереженню тих функцій, для виконання яких ці ліси виділялись. Підтвердженням цьому є “нові” види рубок (наприклад лісовідновні), які дозволяється проводити в лісах з обмеженим режимом лісокористування першої групи. По своїй суті, ці рубки є рубками головного користування, а їх об’єм для окремих лісогосподарських підприємств часто перевищує розрахункову лісосіку по головному користуванню;
  • складнощі можуть виникнути в ході оцінки стратегії лісовідновлення. Система FSC® орієнтована на просування методів природного поновлення лісів, тоді як українські ліси, в основному, відновляються штучним шляхом. Розширенню площ природного та змішаного відновлення українські лісівники повинні приділити особливу увагу;
  • в нормативних документах і при плануванні лісогосподарської діяльності слід в більшій мірі акцентувати увагу на проблемі збереження і відновлення біорізноманіття лісів;
  • основні принципи лісової сертифікації вимагають чіткого визначення правильного лісоуправління на засадах сталого розвитку, що було засвідчено в Конвенціях і Угодах на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. і на Конференціях з питань збереження лісів в Європі в Гельсінкі в 1993 р. і Лісабоні в 1998 р.[2]

Виходячи з останнього, потребує розробки і затвердження система стандартів сталого управління, а саме відповідних критеріїв та індикаторів.

Розробка критеріїв сталого управліния лісами – справа не нова. За останнє десятиріччя подібних критеріїв в різних країнах було прийнято немало.

Початок розробки національних стандартів сталого управління було покладено при розробці українсько-шведського проекту “Стратегічний план розвитку лісового сектору України”. В рамках цієї работи в 1999 році професором А.З. Швиденко були розроблені критерії та індикатори сталого управління лісами для умов України. Подібний, більш скорочений варіант розроблено в Національному аграрному університеті. Проте як свідчить досвід багатьох країн, будь-який з існуючих списків після угоди в Гельсінкі на реальну ситуацію в лісовому господарстві ніякого впливу не справив. Причиною цього є та обставина, що більшість таких критеріїв, розроблені для збору інформації про стан лісів на державному чи регіональному рівнях для забезпечення загального розуміння сталого лісоуправління, що скоріше слід сприймати як спробу охарактеризувати сталою існуючу систему лісоуправління.